Перші системи відеоконференцій з’явилися на ринку корпоративних продуктів наприкінці 70-х – на початку 80-х років. Вони були досить дорогим задоволенням, оскільки вимагали виділених високошвидкісних ліній зв’язку, спеціально навчених операторів та певним чином обладнаного приміщення.
Сьогодні працювати із засобами відеоконференцзв’язку персонального і навіть групового рівня не набагато складніше, ніж з віконної ОС, і витрати на них цілком прийнятні для великих компаній, що мають розгалужену мережу філій. Основні чинники, що дозволили настільки серйозно змінити ситуацію – це поява кодеків, широке впровадження технологій швидкісної передачі даних, у тому числі ISDN, і активна робота зі стандартизації необхідного апаратного та програмного забезпечення.
Кодек (засоб кодування/декодування сигналів) є серцем сучасної системи відеоконференцій. Перші кодеки з’явилися в 1982 р. Вони являють собою програми або пристрої, які виконують стиснення/декомпресію аудіо- та відеосигналів, дозволяючи передавати їх середньо-і низькошвидкісними каналами зв’язку. Таким чином, кодеки дозволяють здійснювати відеокомунікації стандартними мережами.
Поруч із використанням кодеків дедалі ширше поширення набували різні мережеві технології, відповідно, знижувалася вартість їх застосування. Особливо стимулювало розвиток ринку систем відеоконференцій активне розгортання у багатьох країнах цифрових мереж з інтеграцією послуг (ISDN). Об’єднання шести базових (В) каналів ISDN (загальна пропускна здатність – 384 кбіт/с) дозволяє досягти передачі відеозображень з високою частотою зміни кадрів (до 30 кадрів/с) та забезпечити цілком прийнятну якість відтворення на дисплеї ПК.
Нарешті, робота зі створення стандартів для інтерактивного обміну відео, звуком та даними, що проводиться Міжнародним союзом електрозв’язку (МСЕ), сприяє більш тісній взаємодії систем різних виробників і, отже, є стимулом для розвитку ринку відеоконференцій.
Більшість існуючих на сьогоднішній день систем відеоконференцій – це або апаратні рішення, або системи, що поєднують апаратні та програмні компоненти. Їх можна розбити на три основні групи.
- Студійні відеоконференції – системи вищого класу, реалізовані переважно апаратними засобами. Вони вимагають високошвидкісних ліній зв’язку та чіткої регламентації сеансів. Зазвичай така система поєднує одного виступаючого з великою аудиторією. Вартість студійних відеоконференцій складає від 30 тис. дол.
- Групові відеоконференції забезпечують одночасний зв’язок між групами учасників. Застосовуються як апаратні, і програмно-апаратні рішення, які, зазвичай, вимагають використання спеціального устаткування й наявності лінії ISDN. Вартість – від 5 до 30 тис. дол.
- Персональні відеоконференції – зазвичай системи програмно-апаратного типу, які підтримують діалог двох учасників. Для проведення конференції необхідний ПК з мультимедійними можливостями та канал зв’язку (наприклад, локальна мережа). Вартість системи варіюється від 1,5 до 7 тис. дол.
Дослідження, що проводяться на Заході, показують, що найбільш бурхливо розвиваються групові та персональні відеоконференції. Це і зрозуміло: системи саме такого рівня призначені для вирішення повсякденних завдань у різних галузях бізнесу, медицини, науки, державного управління тощо.